Історія справи

Постанова ВГСУ від 21.06.2016 року у справі №43/83
Постанова ВГСУ від 08.07.2014 року у справі №43/83
Постанова КГС ВП від 11.02.2018 року у справі №43/83
Постанова ВГСУ від 11.11.2014 року у справі №43/83
Постанова ВГСУ від 21.04.2015 року у справі №43/83
Постанова ВГСУ від 21.01.2014 року у справі №43/83
Постанова ВГСУ від 21.01.2014 року у справі №43/83
Ухвала КГС ВП від 17.07.2018 року у справі №43/83

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року

м. Київ

справа № 43/83

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Погребняка В.Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

Генеральної прокуратури України - Доценко Т.О.

Київської міської ради - Брунь Ю.І.

ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7

учасники справи:

боржник - товариство з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест",

заявник - відкрите акціонерне товариство трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього,

позивач - заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест",

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" в особі ліквідатора В.М. Іванкова

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 15.11.2017

у складі колегії суддів: Доманська М.Л. (головуючий), Сотніков С.В., Пантелієнко В.О.

та на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 31.07.2017

у складі судді: Яковенко А.В.

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест"

про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії

в межах справи № 43/83

за заявою відкритого акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього

до товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.01.2008 порушив справу № 43/83 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест".

Постановою господарського суду м. Києва від 25.01.2008 у справі № 43/83 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого - Баскакова О.В., якого зобов'язано провести ліквідаційну процедуру та надати суду звіт і ліквідаційний баланс на затвердження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2008 припинено процедуру ліквідації товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест", введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено по справі № 43/83 розпорядником майна арбітражного керуючого - Баскакова Олександра Віталійовича.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2009 введено процедуру санації боржника, призначено керуючим санації боржника арбітражного керуючого Кізленка В.А.

Постановою господарського суду м. Києва від 10.02.2010 у справі № 43/83 було припинено процедуру санації товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест", припинено повноваження керуючого санацією боржника - арбітражного керуючого Кізленка В.А., визнано товариство з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.12.2015, крім іншого, призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" арбітржаного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича.

26.09.2016 ліквідатором ТОВ "Роспромінвест" Іванковим В.М. було подано до суду клопотання, в якому останній просив суд визнати за ТОВ "Роспромінвест" право власності на об'єкт незавершеного будівництва - (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.07.2017 було відмовлено у задоволенні клопотання ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" Іванкова В.М. про визнання за ТОВ "Роспромінвест" право власності на об'єкт незавершеного будівництва - (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 у даній справі апеляційну скаргу ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" Іванкова В.М. залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Києва від 31.07.2017 у справі № 43/83 - без змін. Вказана постанова не оскаржена до Вищого господарського суду України.

27.01.2017 до господарського суду міста Києва надійшла заява Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі №43/83 задоволено заяву Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії в межах справи №43/83 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест"; визнано право комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на об'єкт незавершеного будівництва (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" в особі ліквідатора передати Київській міській раді об'єкт незавершеного будівництва (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що згідно з умовами укладеного сторонами Договору, об'єкт будівництва, що знаходиться на вул. Естонській, 3, в м. Києві, мав бути переданий ТОВ "Роспромінвест" до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а відтак у ТОВ "Роспромінвест" не виникало жодних прав на такий об'єкт. Суд першої інстанції зазначив, що ТОВ "Роспромінвест" реалізувало свій майновий інтерес як інвестор за Договором, оскільки отримало у власність 100% площ житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 35. З метою недопущення порушення прав суб'єкта господарювання, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог Заступника прокурора міста Києва в інтересах Київської міської ради шляхом визнання права комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на об'єкт незавершеного будівництва (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві, а також зобов'язання ТОВ "Роспромінвест" передати такий об'єкт Київській міській раді.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ТОВ "Роспромінвест" в особі ліквідатора Іванкова В.М. звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 апеляційну скаргу ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" Іванкова В.М. залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 43/83 - без змін.

Вказана постанова суду апеляційної інстанції мотивована відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" Іванкова В.М., зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції від 31.07.2017 у даній справі. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваної ухвали у даній справі, судовою колегією не встановлено.

ТОВ "Роспромінвест" в особі ліквідатора Іванкова В.М. звернуло з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 43/83.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2017 у справі №43/83 визначено колегію суддів у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Погребняка В.Я.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.01.2018 відкрито провадження за касаційною скаргою ТОВ "Роспромінвест" в особі ліквідатора Іванкова В.М. на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 43/83.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволенні заяви Заступника прокурора міста Києва відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована невідповідністю висновків викладених в зазначених ухвалі суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції обставинам справи та з неповним з'ясуванням обставин справи. Скаржник зазначає про те, що судами обох інстанцій порушено вимоги статей 3-1, 23, 25, 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" як то завершення господарської діяльності банкрутом, повноважень ліквідатора щодо формування ліквідаційної маси та встановлення обмежень щодо розпорядження ліквідаційною масою банкрута. Вказує про те, що в порушення вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, судом першої інстанції розглянуто заяву заступника прокурора без участі сторін у справі - як ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" так і голови комітету кредиторів - ОСОБА_6 Окрім того, скаржник зазначає про сплив строку позовної давності та про заявлення клопотань про застосування строків позовної давності суду першої та апеляційної інстанції.

Прокуратура міста Києва у своєму відзиві зазначила, що касаційна скарга є необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції без змін.

Представник скаржника в судове засідання 31.01.2018 не з'явився.

30.01.2018 від ТОВ "Роспромінвест" в особі ліквідатора Іванкова В.М. до Касаційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд скарги за його відсутності. У вказаному клопотанні скаржник підтримав вимоги касаційної скарги в повному обсязі.

Представник Генеральної прокуратури України - Доценко Т.О. в судовому засіданні 31.01.2018 проти вказаного клопотання не заперечила.

Представник Київської міської ради - Брунь Ю.І. в судовому засіданні 31.01.2018 проти вказаного клопотання не заперечила.

Представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні 31.01.2018 проти вказаного клопотання заперечив та заявив усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для надання можливості ліквідатору надати пояснення по суті касаційної скарги в судовому засіданні.

Колегія суддів Касаційного господарського суду розглянувши вказані клопотання дійшла висновку про задоволення клопотання ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" Іванкова В.М. про розгляд скарги за його відсутності та про відмову в задоволенні клопотання представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про оголошення перерви в судовому засіданні, з огляду на те, що ліквідатором ТОВ "Роспромінвест" Іванковим В.М. викладено його процесуальну позицію, яка полягає в підтриманні вимог касаційної скарги в повному обсязі, в самому клопотанні.

Тому у Касаційного господарського суду відсутні підстави для оголошення перерви в судовому засіданні для надання можливості ліквідатору надати пояснення.

Представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні 31.01.2018 касаційну скаргу підтримала з підстав викладених у письмових поясненнях.

Представник Генеральної прокуратури України - Доценко Т.О. в судовому засіданні 31.01.2018 проти задоволення касаційної скарги заперечила з підстав викладених у відзиві на скаргу.

Представник Київської міської ради - Брунь Ю.І. в судовому засіданні 31.01.2018 проти задоволення касаційної скарги заперечила з підстав викладених у відзиві на скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанцій норм права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

При вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

11.12.2003 між Київською міською санітарно-епідеміологічною станцією (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" (інвестор) був укладений договір про пайове інвестування будівництва №02 (надалі - "Договір"), відповідно до п. 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, сторони беруть пайову участь в будівництві об'єкту №1 (лабораторний комплекс замовника, який буде розташовано на земельній ділянці по вул. Естонській, 3, яка належить замовнику на праві постійного користування згідно рішення Київради №253/1230 від 03.04.2001) та об'єкту №3 (житловий комплекс, який включає в себе житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями, а також підземним паркінгом на прилеглій території до вказаного будинку, за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 35), ремонті частини приміщень об'єкту №2 (будівля замовника, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Некрасівська, 10/8), а саме перший поверх - коридор, 6 кабінетів, другий поверх - 3 кабінети, третій поверх - приміщення бак лабораторії.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що будівництво і здача в експлуатацію об'єкта 1 та ремонт об'єкта 2 здійснюється першочергово до вводу в експлуатацію об'єкта-3 відповідно до графіку виконання робіт, який узгоджується сторонами цього договору.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 24.03.2004 №468 було надано дозвіл Київському міському територіальному медичному об'єднанню "Санепідслужба" здійснити проектування та будівництво лабораторного корпусу на вул. Естонській, 3, у Шевченківському районі м. Києва.

Додатковою угодою від 30.03.2007 до Договору сторони домовилися внести зміни, в тому числі, до пункту 2.4 та виклали його в наступній редакції: "За умови виконання інвестором зобов'язань щодо будівництва і здачі в експлуатацію об'єкта-1 та ремонту об'єкта-2, замовник отримує в оперативне управління 100% площі об'єкту-1, який в встановленому порядку передається інвестором у комунальну власність територіальної громади м. Києва та 100% відремонтованих приміщень об'єкту-2 з урахуванням ремонтних робіт, проведених ТОВ НВО "Техбудсервіс" відповідно до п. 1.3 протоколу намірів від 03.12.2003 №01 до вище наведеного договору. Інвестор отримує право власності на 100% площі об'єкта 3, оформлення якого здійснюється відповідно з чинним законодавством України.

Додатковою угодою від 30.09.2008 №5 до Договору сторони домовилися продовжити встановлений пунктом 1 додаткової угоди від 08.08.2007 кінцевий строк для виконання робіт по будівництву та введенню в експлуатацію об'єкту № 1 до жовтня 2009 року.

12.10.2010 було затверджено акт готовності об'єкта до експлуатації, а саме - житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом (2 черга) за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 35.

Листами від 04.04.2014 №062/12/300-2497, від 03.06.2014 №062/12/50/119-4453, від 21.07.2014 №062/12/50/1195864 Департамент комунальної власності м. Києва звертався до ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" з проханням підписати акт приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Києва об'єкт незавершеного будівництва на вул. Естонській, 3.

Спір у справі виник у зв'язку з неправомірною, на думку прокурора, відмовою ТОВ "Роспромінвест" від передання спірного об'єкту незавершеного будівництва до комунальної власності територіального громади міста Києва.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, пунктом 2.4 Договору в редакції додаткової угоди від 30.09.2007, за умови виконання інвестором зобов'язань щодо будівництва і здачі в експлуатацію об'єкта-1 та ремонту об'єкта-2, замовник отримує в оперативне управління 100% площі об'єкту-1, який в встановленому порядку передається інвестором у комунальну власність територіальної громади м. Києва та 100% відремонтованих приміщень об'єкту-2 з урахуванням ремонтних робіт, проведених ТОВ НВО "Техбудсервіс" відповідно до п. 1.3 протоколу намірів від 03.12.2003 №01 до вище наведеного договору. Інвестор отримує право власності на 100% площі об'єкта 3, оформлення якого здійснюється відповідно з чинним законодавством України.

Таким чином, зазначеним вище пунктом Договору сторонами було погоджено, що об'єкт-1, тобто лабораторний комплекс замовника, який буде розташовано на земельній ділянці по вул. Естонській, 3, яка належить замовнику на праві постійного користування згідно рішення Київради від 03.04.2001 №253/1230, передається ТОВ "Роспромінвест" у комунальну власність територіальної громади м. Києва.

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, підписавши Договір з урахуванням додаткової угоди від 30.09.2007, ТОВ "Роспромінвест" як інвестор погодився, що право власності на лабораторний комплекс замовника, розташований на земельній ділянці по вул. Естонській, 3, має бути передано у комунальну власність територіальної громади міста Києва.

Листами №062/12/300-2497 від 04.04.2014, №062/12/50/119-4453 від 03.06.2014, №062/12/50/1195864 від 21.07.2014 Департамент комунальної власності м. Києва звертався до ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" з проханням підписати акт приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Києва об'єкт незавершеного будівництва на вул. Естонській, 3.

У відповідь на вказані листи ліквідатор ТОВ "Роспромінвест" повідомив Департамент комунальної власності м. Києва про відсутність у нього будь-яких документів, що стосуються укладення та виконання умов Договору, що унеможливлювало вчинення дій щодо передачі об'єкта будівництва у комунальну власність м. Києва.

В той же час, 26.09.2016 в межах процедури банкрутства ТОВ "Роспромінвест" у справі господарського суду міста Києва №43/83 ліквідатором боржника було подано клопотання про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться на вул. Естонській, 3, в м. Києві, саме за ТОВ "Роспромінвест".

Суди попередніх інстанцій розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог обґрунтовано застосували до спірних правовідносин норми чинного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.

Частинами 1 та 2 статті 9 вказаного Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

За змістом частини 2 статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

За змістом статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Отже, враховуючи те, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-1732цс15.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

В той же час, згідно з умовами укладеного сторонами Договору, об'єкт будівництва, що знаходиться на вул. Естонській, 3, в м. Києві, мав бути переданий ТОВ "Роспромінвест" до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а відтак у ТОВ "Роспромінвест" не виникало жодних прав на такий об'єкт.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено, що ТОВ "Роспромінвест" реалізувало свій майновий інтерес як інвестор за Договором, оскільки отримало у власність 100% площ житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 35, що не спростовується скаржником.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає про те, що їй відома практика Верховного Суду України, зокрема викладена в постанові від 27.05.2015 № 6-159цс15, про те, що аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв'язку з нормами статей 177 - 179, 182 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 3 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Разом з тим, згідно статті 876 Цивільного кодексу України, яка вказана як правова підстава заявлених вимог, власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Провівши системний аналіз правових норм можна дійти висновку, що стаття 876 Цивільного кодексу України щодо визначення замовника власником об'єкта будівництва застосовується лише у взаємозв'язку зі статтею 331 цього Кодексу щодо вимоги обов'язкової наявності права власності або права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно. В інших випадках відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України такі об'єкти будівництва та інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, а особа яка його здійснила не набуває права власності на нього.

Судова колегія Касаційного господарського суду вважає за необхідне зазначити про те, що, оскільки Київська міська санітарно-епідеміологічна станція згідно договору про пайове інвестування будівництва №02 виступала замовником будівництва та земельна ділянка відведена під будівництво належала замовнику на праві постійного користування згідно рішення Київради №253/1230 від 03.04.2001, що встановлено судами попередніх інстанцій, то в даному конкретному випадку можливо визнавати право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на об'єкт незавершеного будівництва - (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м., що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м.Києві.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України викладеній в постанові від 30.03.2016 № 6-265цс16.

Згідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Касаційного господарського суду не приймає до уваги доводи скаржника про те, що судами обох інстанцій порушено вимоги статей 3-1, 23, 25, 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки згідно договору про пайове інвестування будівництва №02, боржник не набував право власності на спірний об'єкт.

Колегія суддів Касаційного господарського суду не приймає до уваги доводи скаржника про те, що судом першої інстанції розглянуто заяву заступника прокурора без участі сторін у справі - ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" та голови комітету кредиторів - ОСОБА_6, оскільки вказані учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду заяви. При винесенні Господарським судом міста Києва ухвали від 21.06.2017 про відкладення розгляду заяви на 31.07.2017 представник ОСОБА_6- ОСОБА_7 був присутнім в судовому засіданні, що вбачається із змісту формуляра (протокола) судового засідання та зазначеної ухвали суду першої інстанції (том 1, аркуші справи 112-115). Копія вказаної ухвали була вручена 06.07.2017 уповноваженій за особі ліквідатора Іванкова В.М. за довіреністю, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Колегія суддів Касаційного господарського суду не приймає до уваги доводи скаржника про те, що прокурором при поданні заяви пропущено строк позовної давності, з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України України, в редакції до 15.12.2017, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо здійснення дій від імені територіальної громади міста Києва, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, умовами Договору не було встановлено строку для виконання ТОВ "Роспромінвест" як інвестором зобов'язання з передання об'єкту 1 в комунальну власність територіальної громади міста Києва.

В той же час, Департамент комунальної власності м. Києва як структурний підрозділ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) неодноразово звертався до ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" з проханням підписати акт приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Києва об'єкт незавершеного будівництва на вул. Естонській, 3 (листи від 04.04.2014 №062/12/300-2497, від 03.06.2014 №062/12/50/119-4453, від 21.07.2014 №062/12/50/1195864).

Згідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Листом від 14.07.2014 №1 ліквідатор ТОВ "Роспромінвест" повідомив Департамент комунальної власності м. Києва про відсутність достатнього обсягу первинних документів для належного виконання умов Договору.

При цьому, 26.09.2016 в межах процедури банкрутства ТОВ "Роспромінвест" у справі господарського суду міста Києва №43/83, як вже зазначалося вище, ліквідатором боржника було подано клопотання про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться на вул. Естонській, 3, в м. Києві, саме за ТОВ "Роспромінвест".

За таких обставин, станом на момент звернення прокурора із даним позовом до суду першої інстанції (27.01.2017) строк позовної давності в даному випадку не сплив, що вірно було встановлено судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи скаржника про порушення норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішень не знайшли свого підтвердження. Судами першої та апеляційної інстанцій повно досліджено матеріали справи, дана вірна оцінка обставинам справи та вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" в особі ліквідатора В.М. Іванкова на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 43/83 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 43/83 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Білоус

Судді В.Г. Пєсков

В.Я. Погребняк